нотатки сумного куклА


Вільна...
xl_ikseljka
І квіти подарує.. і колискову заспіває.. підтримає….зігріє… обійме… поцілує…затанцює.. розсмішить…втішить…заспокоє…
Що ще треба?...
нецікаво…
Ти в’янеш в ароматі квітів…нудьгуєш під час колискової… непотрібна підтримка… ти сама можеш стояти на ногах… зігріє?... тепло влітку не потрібне… а зимою.. є чай і кава.. а ще..тепла ковдра… можливо кусюча.. але ти звикла…)))

Обійме?.. навіщо тобі обійми?... обійматись ти можеш будь з ким… яка різниця?.. розряду між вами нема…. Тебе не тягне… а отже… прикол в цьому відсутній…
Поцілунки… ти ж не сумуєш за ними, правда?...тебе не рватиме від них на молекули… ти не розчинишся в повітрі… а крила надає тільки редбул… х)

Танцюють і смішать клоуни…для цього є цирки.. їдеш туди і отримуєш позитив…
А втішиш ти сама себе..навчилась… і заспокоює валер’янка чудово.. для цього не обов’язково мати якесьтіло поруч,яке буде струшувати з тебе пилинки і бігати на задніх лапках….

А ще… пишучи це, тирозумієш… що слово «кохання» для тебе зараз просто ніщо…
І … коли плачеш в подушку,не кажи, що тобі потрібен хтось поряд… поряд були…. Ти їх просто відштовхнула…можливо.. це було помилкою.. але нічого вже не зміниш.. та і не треба… зараз ти вільна.. ВІЛЬНА!!!

Ото ж кохайся зі своєю свободою… п’яній від неї…

і зранку, прокинувшись від головного болю, підводься з ліжка.. і роби собі каву… дивись у вікно… слухай сумну музику… посміхайся.. і плач….

щасливою ти ніколи небудеш… поки не повіриш у щастя… якого нема….
для тебе його просто не існує…. Для тебе щастя це просто 5 букв… Ща А Ес Те Я… не більше… тобі завжди чогось не вистачало, аби бути щасливою….

Сама у цьому винна… )
Ти обрала роль… натягнула маску… і вперед… тебе це влаштовує… тобі так добре і затишно…

...Йдеш самотніми вулицями…мокнеш під дощем… Дівчина, що пахне зів’ялими квітами.... з сумними очима…прихованою посмішкою… холодними руками і кам’яним серцем….

....Такі люди не бувають щасливі…

моє божеВІЛЬНЕ дитя № раз "наркоманІя"
xl_ikseljka
У когось кохання,
А у когось в’януть квіти на підвіконні...
У тебе годинник пробив дванадцять,
А хтось зараз ніжно скидає з себе сукню….
Дарує свою молодість...
Ти нервово жуєш пігулки радості в туалеті,
Намагаєшся зробити своє життя яскравим...
Сьогодні дорого коштують враження,
Через кілька годин ти зрозумієш це …
І справа зовсім не в змісті цих слів..
Тут немає сенсу,
Не шукай нічого особливого...
Просто мої думки хаотично змішують чорнило з папером..
Тобі більше нічого не залишається, окрім міцно стиснути лезо у руці…

Ти народжена для самогубства?...

У когось весна пульсує у венах…
А у когось – хімічна суміш крові з героїном…
Для когось це лише початок,
Коли у тебе це кінець….

Спогади неначе чорно-білі фотокартки, які розвіює вітер разом з пилом….
Не гонись за ними…
Марно…
Так само марно, як гонитва за часом…
Проте у тебе і його немає…
Ще хвилинка, і ти зробиш крок туди, де закінчується вічність…

Кольорові сни?
Ти знаєш, що саме ними закінчується життя?...



Привязування...
xl_ikseljka
Часом здається,що у кожного з нас є моток ниток. І ці нитки далеко не для шиття чи вишивання.Вони для прив’язування людей. Нитки були і в нього.

Отак йде він собі невпевненим кроком вулицею свого життя, бере за руку перехожих, які ідуть йому назустріч, і прив’язує до себе. Проходить час, і він або затягує нитки ще сильніше,або послаблює їх. І ти йдеш поряд зв’язаним доти, доки цікавий, доти, доки,здавалося б, важливий, потрібний.

Але потім рано чи пізно він відштовхує …

Пощастило більше тим, кого відштовхнули ,не затягнувши нитки надто сильно… Інших же він тягне за собою по холодному асфальту… йому абсолютно все одно… боляче тобі чи ні…. Тягне безжально…

А ти виснажений…стікаєш кров’ю… залишаєш по собі червоні сліди…

Має сплинути ще багато часу, аби нитка, якою ти зв’язаний, обірвалась…
І тобі ще багато доведеться прочесати собою асфальт…

життя потріпало?...він тебе потріпав…
а ти протягнув руки, аби їх зв’язали…

ото ж не вини в цьому життя… та і його не вини…

ти ж на те був згоден, чи не так?

А тепер подивись назад… скільки людей тягнеш за собою ти?... може, варто відпустити їх вже зараз?...

вона віддала б всі 9 життів, аби він був щасливим....
xl_ikseljka
Кішка… звичайна кішка, яку підібрали з вулиці маленьким кошеням… подарували нове життя…

Моїм притулком стала невеличка однокімнатна квартирка, яка замінила мені картонний ящик на вулиці… у мене з"явився господар, якого я люблю більше за все…з тих пір я не гуляю навулиці… а лиш дивлюсь у вікно… мене не випускають….

А може, він просто боїться, що я покину його? …

Звичайний хлопчина, років 20… постійно самотній.. постійно сумний… ніколи не посміхається... його губи, здається, давно забули, що таке посмішка...

грає на фортепіано…

Люблю його музику… вона заспокоює…

Люблю його зелені очі… вони чимось схожі на мої… а ще.. дивлячись в них…я, здається, читаю його думки…

Люблю засинати поряд з ним… він міцно обіймає мене… і шепоче на вушко: « Ти все, що в мене є…» а потім засинає….

Вранці він прокидається і тихенько йде у ванну кімнату… боїться мене збудити, певне… та я ж не сплю давно…)))

Годує тільки з рук…

Чекаю з нетерпінням, коли він повернеться з університету… Шкода, що з університету він повертається постійно засмучений… постійно приймає пігулки…. і знову сідає за інструмент…

грає, поки не стомляться руки…

В цей момент я стараюсь сидіти на підвіконні і дивитись на людей…. Порівнювати їх з ним….

Він інакший… він не такий як всі…

Він не приваблює дівчат…. У нього нема друзів….

Йому 20… але тільце його таке маленьке…. Таке худе…. Він хворий…. Хвороба дитинства та час попрацювали над його зовнішністю… Негарний ззовні… але прекрасний всередині…

А такий він нікому не потрібен… нікому, крім мене…

І в цей момент мені робиться так сумно… так боляче…

Я підходжу до нього…. Вистрибую йому на коліна і муркочу.. Потім лижу його в щічку... намагаюсь дати зрозуміти йому, що він мені потрібен... Що насправді він не такий вже самотній....

і так щодня...

П.С. Причиною народження нотатки став хворобливий хлопець, що їхав в маршрутці з котячим кормом у руках...

тебе завжди буде кому замінити...
xl_ikseljka
Навіщо ти мене переслідуєш??

Все ж вже давно закінчилось… давно минуло… припало пилом та заросло павутинням…
Залиш ту «брєдову» ідею переслідувати мене та повернути все назад…. Цього вже не буде, бо я вже не та людина, яка намагається йти на компроміс….. Тепер я диктую свої правила… мій світ – мої закони…

Не переслідуй мене, бо розчаруєшся… побачиш те, що не маєш побачити… побачиш мене такою, якою б не міг мене уявити ….
О так… відтепер я живу лише в своє задоволення.. дозволяю собі все і всіх… Моє друге Я???...

Біля мене може тертися кожен, хто того забажає…. Може доторкатися.. цілувати… і….. повія?

Хааааааааааааа… ні… аж ніяк.. хоча схожість є… невелика… Повії отримують гроші… а я ні… я отримую лише задоволення… повії не обирають…. А я шукаю «особливих»… хоча насправді всі однакові… просто деякі більше до вподоби… Кажу… не ходи за мною… Тобі ж буде гірше…
Боляче?... а я попереджала...

щодня я інша ... інший макіяж, інша зачіска, інша сукня, інші аромати, інший образ...
Кожного вечора інше обличчя… інше авто…. Інші парфуми… інші губи… інші руки… інші тіла… багато алкоголю та сигарет… кожен раз інші клуби… інші підїзди…інші квартири… підвали…
Огидно? Ні… не огидно…

а якщо огидно, то не дивись на те… Але ж ні… тобі хочеться все бачити… спостерігати…
а навіщо?

Ти не цікавиш мене…
Для чого я тобі?

Я акторка, а ти не любиш рольових ігор… я люблю робити собі боляче, а ти не любиш причиняти болю мені…. Я люблю на смак кров, а ти не кусаєшся… люблю холод, а ти намагаєшся зігріти… люблю зівялі квіти, а ти даруєш живі, і твердиш, що зівялі квіти викидають… я не люблю червоної помади…. А тебе це збуджує…. Я не ношу панчох, проте ти мрієш мене в них побачити… обожнюю чорні капелюшки з сіточкою, вони прикривають моє обличчя і роблять мне загадковою… а ти прагнеш бачити мої очі… і читати мене, мов книгу…коли їду у трамваї люблю дивитись на людей, а тебе це нервує, бо я не дивлюсь на тебе…. Я люблю мовчати в слухавку телефону, а ти думаєш, що мені нема чого тобі розказати…. Люблю фліртувати, а ти розганяєш публіку…. Люблю дарувати всім усмішку, а ти думав, що вона така щира лише для тебе….люблю цікавих людей, а ти лише хотів таким бути…

Прагну нових вражень і відчуттів… а ти перешкода…
зрозумій… твій час придатності вже вичерпаний….
на зміну старих іграшок приходять нові...

1.02.2010
xl_ikseljka
Спілкуємось так мало…

а я вже прив’язалася… ти ніби мій.. і я не хочу тебе ні з ким ділити…
дивно все це, адже я жодного разу не бачила тебе в реальному житті… лише на фото…
не чула твого голосу… лише переписка…

гарненький такий хлопчик, біля якого крутяться десятки дівчат… і я, на жаль, відношусь тепер до того списку… стараюсь вирізнитись серед них… але кого ж обдурюю? Я така як і вони… нічим не відрізняюсь.. і думки у нас ідентичні :«я маю його приручити…» тому шансів у мене як і у всіх…

окрім того, ти від мене далеко… за тисячі кілометрів…. І це мене не тішить… бо на відміну від інших, я віртуальна… а в віртуальному майбутнього немає…

ревную… ревную до кожної, яка тобі пише повідомлення, коментує фотографії, малює на стінці… а найбільше ревную до тих, хто може бути поряд з тобою…. може дивитись на тебе…Може дихати з тобою одним повітрям… доторкатись… дарувати свою усмішку…

я обмежена в цьому…

холодно і сумно…

постійно дивлюсь в твої оновлення…у тебе змінилось сімейне положення… є дівчина…


швидко заходжу на твою сторінку, аби переконати себе, що то лише глюк сайту…

даремно… вона таки в тебе з’явилася…

депрес… я нічого не можу змінити… і з цього моменту все починається… видаляю всі твої повідомлення, ставлю депресивні статуси, приховую сторінку… хоча розумію, що кожна людина має право на особисте життя… і що я не можу подарувати того, що може подарувати кожна краля, яка проходить повз тебе…

та і тебе ані грама не цікавить, чому і для чого я це роблю… тобі байдуже….

А, може, ти цього і не помічав… ?

хто я для тебе? А ніхто… сьогодні друг вконтакті… завтра просто людинка, яка сидить в онлайн… післязавтра сміття… яке треба видалити, бо спілкування між нами немає….

Такий закон…

я хотіла приручити тебе…. Натомість ти приручив мене…

«МЬІ В ОТВЕТЕ ЗА ТЕХ, КОГО ПРИРУЧИЛИ»… але, на жаль, тебе це не стосується… у тебе інше життя… реальне…. У тебе любов… третій зайвий....

не для нормальних....
xl_ikseljka
йду вулицями міста...
вузькими та холодними...
озираюсь кожної хвилини... шукаю знайоме обличчя... а, можливо, навіть Твоє...



... дивна музика крутиться в голові... дивлюсь в небо... падає дощ... він ніби прагне змити Твоє відображення в моїх очах... марно... так само марно, як змивати водою корозію на металі...




...краще стерти Тебе з памяті... можна я відформатую ту частину, в якій містяться файли , уражені тобою?... ти ж вірус… ніщо інакше…. Вірус, що їсть мене зсередини…



...серце не мозок... його чіпати не треба... я ж не кохала....правда?


інколи хочеться тепла... і доторкаєшся до вологих стін непривітних будинків кінчиками пальців... цілуєш холодне скло вікна в трамвайчику...


....намагаєшся побачити усмішку замість буденної маски байджості, що одягає кожен з нас, коли виходить зі своєї тісної коробки назовню , у кожного,хто йде на зустріч… ...


невдалі спроби…

Кожного дня... Постійно...

набридло все буденно-сіре…

..............Хочеться тепла…
Хочеться тепла….
........Хочеться тепла…


...одягаю на голову пакет для сміття… закриваю очі….
тут затишніше…. Тут спокій…. Хоча бракує повітря…



Залиш мене….

часом буває....
xl_ikseljka
А ми все їмо ті рожеві пігулки кохання...
Надіємось,що нарешті до нас завітає любов....
Натомість - отруєння, біль та страждання....
Не зважаєм на те і ковтаєм їх знов...

********************************

Повз мене проходить потік сірих пальт...
Шукаю губами тепла...
Лежу просто неба,
Обіймаю асфальт....
Для мене Тебе вже нема....

?

Log in